Стаканний грандж Терлецького

Привіти всім білярадійним хлопчикам та дівчаткам. Сьогодні знову дійматиму вас транслюванням своїх навкололітературних думок через приймачі і інші штуки, що мають можливість відтворювати мій голос. З хвилі 100 і 6 FM коханого радіо «Таврія».
Тож сьогодні у нас Валентин Терлецький в пробірці під мікроскопним розглядом його прози в папірцях, не голові авторській вже, «Рок’ен’ролл, стакан, кохання» книжка зветься. Колись вже я про нього згадувала, галюціонуючи над вуйком Чехом, говорила, що підряд ці дві книжки читати — зась, бо надто багато рідини спиртової вони вмістили у свої доробки. І читання запоєм набуває якось іншого значення, щось типу читати їхні запої.
Але Пан Терлецький мав би образитись, аби чув, звісно, що я тут не лише про нього, але й про Чеха якогось в програмі про Валентина…Та то таке, дядьки і цьоці.
Тож до пана письменника, то саме він є затятим музикантом гурту, про якого, власне, і пише на ймення «Декаданс». Називає його гранжевим, але трохи знаючись на цій музиці, маю повне право кинути камінчик невеликого розміру до вмістилища його городини. Бо то до гранжу має відношення хіба що, як до музики-натхненниці. Або як до перших репетиційних баз у гаражах, звідки , власне, ті потоки звуків і вийшли. Пан Терлецький є мій колєга – журналіст та ще й з освітою філологічною, але знову – філологи стільки не п’ють, тому він ще рок-зірка свого Запоріжжя.
Критикує щось там авторів сучасних, віршами чи то бавиться чи то заробляє, вже цілих 2 зшиточки опубліковано було.
Значить щодо стаканно-рокенрольного кохання. Сторінок немало. Читати – легко. Книжка нать отримала статус — кращий молодіжний роман року 2007.
І є першою з майбутньої автобіографічної трилогії. Хочеться ж дядькові розповісти нам про життя своє, про КАКЕТОБИЛО. І розповідає. Витвір поліграфії починається зі створенням гурту і живе нероздільно з ним весь час. І як завжди пише про до кісток знайомі і з літератури і, звісно, з життя, інтелектуальні тусівки, розмови про Бога, музику, любов та секс. А ще ці балачки про рускій рок, що з дитинства давав якісь натяки на те, що мистецтво має містити зміст. Цой, Науменко, Наутілус — шукайте на сторінках.
Університет, рок-концерти, жінки, філософія. Якщо вам цікаво – розкривайте
Книжка для тих, хто ще мало читав про життя «андерграундної богеми», або для тих , хто знає, що це таке і хоче понастальгувати.
Читати – всюди. На лекціях нудних ( на цікавих не треба), у вбиральнях громадських і одомашнених, на ліжках та підлогах. Тільки читайте так, аби поруч десь знаходився плеєр зі старезними зірками російської рОкової чи то роковОї сцени. То вже на ваш вибір.
Якщо маєте міцний організм, то можна читати з маленькими (наголошую, маленькими, не звинувачуйте мене у пропаганді тої штуки) порціями пива чи вина.
Спитаєте про кольористику? Щось сіре з металевими брязкальцями.
Ну і мої асоціації? Ніякий не гранж. Як би не хтілось Валентину, але для мене його книжка — це виключно ру-рок. І нать музика, яку він так описує була мною в неті прослухана є україномовною, а подекуди й ні, імітацію тогочасних традицій. Така собі тенденційність.
Тож ставлю вам Дядю Бутусова, коли він ще був класним і у Наутілусі з його вічно-музичними батарейками.
Я на певний час закриваю рота, даючи вам можливість відпочити від моєї особини. Якщо ж чогось не зрозуміли чи маєте питання — текстовий варіант моєї маячні на родинному порталі – www.rodnoy.com.ua звісно в розділі -література. Будьте розумничками – маючи власну думку, бувайте , будьте, бо вірю, що є), з’єднаємось крізь слухові рецептори вже скоро.
Сана Лихожон саме для вас!

Написала Лихожон Оксана